Седень Валентин Іванович

Седень Валентин Іванович народився 1940 року в селі Тупичеві на Городнянщині (Чернігівська область). За його власним спогадом, мав бути названий Валерієм, але батько при реєстрації записав інше імʼя й додав три дні до дати народження - 13 серпня замість 11-го.

Закінчив Городнянську середню школу № 2 (1958), Львівську школу кіномеханіків (1960) та Білоцерківський технікум молочної промисловості (1965).

Працював кіномеханіком районної кіномережі, у виконробській дільниці облпобутуправління (управління «Чернігівдезактиваціябуд»), згодом - інженером у райпобуткомбінаті. Був ліквідатором аварії на Чорнобильській АЕС - тема Чорнобиля стала однією з найболючіших у його творчості.

З 1979 року жив у місті Тальному на Черкащині. Тут познайомився з майбутньою дружиною, виховав двох синів і доньку. Помер 17 березня 2026 року.

Перший вірш Валентин Седень написав ще у шкільні роки - жартівливі рядки однокласниці. Перша публікація зʼявилася у «Піонерській правді» 1955 року, коли йому було пʼятнадцять.

Друкувався в районній, обласній та республіканській пресі - зокрема в газетах «Колос» (м. Тальне) та «Новини Городнянщини». Його гумористичні вірші передавали по центральному та обласному радіомовленню.

У 2015 році в Києві та Тальному вийшла перша книга віршів «На крилах любові та гумору». У його доробку - близько пів тисячі поетичних творів на різноманітні теми: рідний край, родина, памʼять про війну, Чорнобиль, духовні роздуми та народний гумор. На деякі з його віршів написані пісні.

Дипломант конкурсу на приз Павла Глазового за кращі гуморески. Учасник літературних фестивалів «Афганістан - мій біль» та «Чорнобильський синдром». Член літературно-музичного обʼєднання «Передзвони» (м. Тальне).

Походив із родини Івана Лаврентійовича Седеня та Анастасії Карпівни (з дому Сластьон). У Тупичеві в них народилися двоє синів - Олександр і Валентин; ще був старший син Іван від першого шлюбу батька.

Іван Лаврентійович Седень з 1938 року працював лісником у Городнянському ліспромгоспі. Загинув у листопаді 1943 року - червоноармійцем 356-ї стрілецької дивізії - під час визволення Білорусі. Другим чоловіком матері став Пилип Несторович Волошко, який повернувся з полону; в родині народилися дочки Ніна та Людмила.

Брат матері - Іван Карпович Сластьон, командир відділення розвідників 832-го артилерійського полку, нагороджений медаллю «За відвагу». Загинув 13 вересня 1943 року в бою за с. Крутоярівка під час визволення України.

У Тальному Валентин Іванович створив родину: дружина, двоє синів і донька. Кохання він називав «стимулом до життя»: «Без кохання - так, як співав Висоцький: хто не любив, той і не жив».

Понад пів тисячі віршів. Україна, рідне Тальне, мати, війна, Чорнобиль, кохання, гумор - усе це сплелося в його поезії в одну тиху, теплу й гідну мелодію.

Цей сайт зберігає голос Валентина Івановича - щоб його слово й далі звучало для тих, кому воно близьке.