НАВУШНІ ФАКТИ

Як пішов Василь із дому У неділю, вранці, А прокинувсь вже під вечір - Лежав на лежанці. Як допхався він додому, Сам того не знає, Тільки жінка бідолашна На всю хату лає. Він до неї обнімати, А вона - тікає: - Йди туди, де цілувався, Хай за тебе дбає. „Помовчу..." - мовив до себе, Бо почне ще бити. - Скільки,- каже, - ти будеш Кумою смердіти? - Я не пив, - каже, - куми, А пив самогонку... Другий раз в куми попрошу Щоб дала „казьонку": Може це зіб'є з сліда Мою кляту жінку, Розведу іще я квасом Кумину горілку. Подивися ти на себе - На обличчі зрада, На вухах ось і на шиї Вся її помада. Мав би все те полишити, Маєш відповісти. А як будеш ще любити - Може щось відгрізти. Швидко будеш в хірургії, Щоб знову пришили, - Мені чоловік не треба Без такої сили! Ось тоді й сон розгадала Пилипова Варка... Ох, була ж тоді „любов", Ох, і була сварка!..