НАВУШНІ ФАКТИ

Як пішов Василь із дому
У неділю, вранці,
А прокинувсь вже під вечір -
Лежав на лежанці.
Як допхався він додому,
Сам того не знає,
Тільки жінка бідолашна
На всю хату лає.
Він до неї обнімати,
А вона - тікає:
- Йди туди, де цілувався,
Хай за тебе дбає.
„Помовчу..." - мовив до себе,
Бо почне ще бити.
- Скільки,- каже, - ти будеш
Кумою смердіти?
- Я не пив, - каже, - куми,
А пив самогонку...
Другий раз в куми попрошу
Щоб дала „казьонку":
Може це зіб'є з сліда
Мою кляту жінку,
Розведу іще я квасом
Кумину горілку.
Подивися ти на себе -
На обличчі зрада,
На вухах ось і на шиї
Вся її помада.
Мав би все те полишити,
Маєш відповісти.
А як будеш ще любити -
Може щось відгрізти.
Швидко будеш в хірургії,
Щоб знову пришили, -
Мені чоловік не треба
Без такої сили!
Ось тоді й сон розгадала
Пилипова Варка...
Ох, була ж тоді „любов",
Ох, і була сварка!..