ТЕЩИНІ ЧАРИ

Прибігає раз до мами,
Вже заміжня дочка.
Розливає тут сльозами -
Розійдусь і „точка".
Наварю йому борщу,
Тільки ложку вмочить,
Каже: „Дала не таку!"
Голову морочить.
- Нікудишній - каже, - борщ,
Тільки свиням їсти,
А пісний, неначе дощ,
Нема що погризти.
Тяжко, видно, тій дочці,
Не можна дать ради.
- Справа - каже, - не в борщі,
Серце чує зраду.
- Заспокойся - каже мати, -
Швидко йди додому,
Принеси той борщ до мене,
Що варила знову.
Він сьогодні привезе,
Нам з поля солому,
Пообідає у мене,
Не чекай додому.
Час за часом вже минає -
І зять на порозі.
Теща лагідно вгощає
Від серця, чим в змозі.
Уплітає зять і борщ,
Аж під носом свище.
І не схожий він на дощ,
І до дна все ближче.
- Я ніколи ще не їв такого смачного.
Наливайте ще по чарці,
Присмачу до нього.
Ой, смачний... - сміється теща,
Бачу, доїдаєш,
А варила ж твоя жінка,
За що її лаєш?
... Тут закліпав зять очима
Й гикота напала.
Опинився за дверима,
„Хвороби" не стало...
Я бажаю вам усім
Тещу таку мати,
Що за спокій у сім'ї
Буде ось так дбати.