ТЕЩИНІ ЧАРИ

Прибігає раз до мами, Вже заміжня дочка. Розливає тут сльозами - Розійдусь і „точка". Наварю йому борщу, Тільки ложку вмочить, Каже: „Дала не таку!" Голову морочить. - Нікудишній - каже, - борщ, Тільки свиням їсти, А пісний, неначе дощ, Нема що погризти. Тяжко, видно, тій дочці, Не можна дать ради. - Справа - каже, - не в борщі, Серце чує зраду. - Заспокойся - каже мати, - Швидко йди додому, Принеси той борщ до мене, Що варила знову. Він сьогодні привезе, Нам з поля солому, Пообідає у мене, Не чекай додому. Час за часом вже минає - І зять на порозі. Теща лагідно вгощає Від серця, чим в змозі. Уплітає зять і борщ, Аж під носом свище. І не схожий він на дощ, І до дна все ближче. - Я ніколи ще не їв такого смачного. Наливайте ще по чарці, Присмачу до нього. Ой, смачний... - сміється теща, Бачу, доїдаєш, А варила ж твоя жінка, За що її лаєш? ... Тут закліпав зять очима Й гикота напала. Опинився за дверима, „Хвороби" не стало... Я бажаю вам усім Тещу таку мати, Що за спокій у сім'ї Буде ось так дбати.