НЕВІДОМОМУ СОЛДАТУ

Світлої пам'яти
Івана Лаврентієвича Седеня
Не раз сніги землю замітали,
Та її рани й досі ще болять.
Ідуть в атаку знову ветерани,
В могилах побратими сплять.
А скільки могил невідомих,
Там квіти ніхто не кладе.
Як реквієм, спів пташиний,
Їм знайомий, героїв знайде.
Вітри співають там колискову
Про подвиги, розлуки та любов.
Про їх солдатські сумують долі
В полях, лісах і в щебеті дібров.
Червоні маки на пшеничнім полі,
Немов солдатська пломеніє кров.
Живуть повсюду материнські болі -
Не дай, Господь, пізнати таке знов.
Вдова в слоьозах усе життя чекала,
Свою любов назавжди зберегла.
Святую вірність на вівтар поклала -
Свого солдата забути не змогла.
Нехай завжди живе відгомін того бою,
Пам'ять нащадків та їх вогонь сердець.
І шана всім, хто світ прикрив собою,
Приблизив мир й війні прийшов кінець.