РАДІСТЬ НАДІЙ

Вітер тихо шепоче тополі: „Ти - красива, струнка, молода Та самотня в широкому полі, А літа, мов весняна вода. Я давно своє щастя шукаю, Та знайти іще досі не зміг. Я самотній по світі блукаю І багато побачив доріг. Поєднаємо долі з тобою, Хай зростає між нами любов. Не заповнюй життя лиш журбою - Я до тебе вернусь сюди знов". Довго-довго тополя чекала Свого вітру з далеких доріг, Поки сивою зовсім не стала... Тільки вітер любов не зберіг. Десь розвіяв по білому світу - Вона в нього була не одна. І закохана стала марніти, Й до землі похилилась сумна. У закоханих щастя багато, А ще більше - нездійснених мрій. Не впускайте зрадливих до хати, Бо розвіють всю радість надій.