ЖИВИ СОФІЇВКА!

Колись здійснилась моя давня мрія І я побачив уманську красу - Чудовий парк чарівної Софії Любовь до нього скрізь завжди несу. Моя перлина мудрості людської - Творіння генія та мозолястих рук. Немає в світі іншої такої, Рожденної з любові й людських мук. Ішли у вічність тут чиїсь надії, Загиблих душ лунають голоси. Тут бродить дух примхливої Софії - Гречанки неймовірної краси. Так таємниче дихають тут гроти, Струнка Венера ген сумує в самоті. В задумі Аполлон стоїть напроти, Немов їх доля розлучила у житті. У переливах райдужних шумлять фонтани І двісті літ сичить відома всім змія. Весною парк багатий солов'ями А в кожного і музика своя. Пливе Софіївкою пісня лебедина - Великого кожання відчуття. Омріяна любов, безмежна і єдина, Без неї гинуть суть і радощі життя. Щось шепче листя у віковій алеї, Плакучі верби хиляться на став. Ще один штрих з гармонії тієї, Яку Заремба у Софіївку заклав. Дві сотні літ - це мить часу земного Та для прекрасного і виміру нема. Служи, Софіївко, для щастя, для людського, Бо ти у нас така тільки одна!