ЖИВИ СОФІЇВКА!

Колись здійснилась моя давня мрія
І я побачив уманську красу -
Чудовий парк чарівної Софії
Любовь до нього скрізь завжди несу.
Моя перлина мудрості людської -
Творіння генія та мозолястих рук.
Немає в світі іншої такої,
Рожденної з любові й людських мук.
Ішли у вічність тут чиїсь надії,
Загиблих душ лунають голоси.
Тут бродить дух примхливої Софії -
Гречанки неймовірної краси.
Так таємниче дихають тут гроти,
Струнка Венера ген сумує в самоті.
В задумі Аполлон стоїть напроти,
Немов їх доля розлучила у житті.
У переливах райдужних шумлять фонтани
І двісті літ сичить відома всім змія.
Весною парк багатий солов'ями
А в кожного і музика своя.
Пливе Софіївкою пісня лебедина -
Великого кожання відчуття.
Омріяна любов, безмежна і єдина,
Без неї гинуть суть і радощі життя.
Щось шепче листя у віковій алеї,
Плакучі верби хиляться на став.
Ще один штрих з гармонії тієї,
Яку Заремба у Софіївку заклав.
Дві сотні літ - це мить часу земного
Та для прекрасного і виміру нема.
Служи, Софіївко, для щастя, для людського,
Бо ти у нас така тільки одна!