ДВІ ДОЛІ

Світлій пам'ті загиблих воїнів
У Києві на Майдані
Стоїть мов богиня,
Гарна жінка на колоні,
Звуть її Христина.
Символ слави, незалежність
Неньки-України,
Отож й ім'я гарне дали
Київській святині.
По всякому її хвалять,
Бо так вже годиться.
Їй вклоняються вожді,
Є чим їм гордиться.
Христиночку стережуть
Від ока лихого,
Для якого вже немає
Нічого святого.
У Тальному пагорб'є,
Пагорб Слави зветься.
В пам'ять воїнам полеглим
Так завжди ведеться.
За майбутнє ці сини
Голови поклали,
Щоб наступні покоління
Лиха не пізнали.
У Києві та Христина
У славі, у квітах...
У Тальному, на пагорбі, -
Вже майже роздіта.
Обдирають все вандали,
Сорому немає.
Свята пам'ять не для них,
Їм треба метали.
Обдирають недоумки,
Бо душі не мають,
І солдатську вічну пам'ять
На гроші міняють.
Схаменіться, душі вбогі,
Думайте про себе.
Поплатитесь за цей гріх,
Бог все бачить з неба.
Покарає Божа сила,
Як не хоче влада.
На коліна вас поставить,
Щоб не було вади...
Обдирати, грабувати,
Плюндрувать, трощити.
Запитайте свою матір,
Як з оцим Вам жити?
Запитайте у солдатки,
Що весь вік чекала,
І за що солдатська слава
На постамент стала.