ДВІ ДОЛІ

Світлій пам'ті загиблих воїнів У Києві на Майдані Стоїть мов богиня, Гарна жінка на колоні, Звуть її Христина. Символ слави, незалежність Неньки-України, Отож й ім'я гарне дали Київській святині. По всякому її хвалять, Бо так вже годиться. Їй вклоняються вожді, Є чим їм гордиться. Христиночку стережуть Від ока лихого, Для якого вже немає Нічого святого. У Тальному пагорб'є, Пагорб Слави зветься. В пам'ять воїнам полеглим Так завжди ведеться. За майбутнє ці сини Голови поклали, Щоб наступні покоління Лиха не пізнали. У Києві та Христина У славі, у квітах... У Тальному, на пагорбі, - Вже майже роздіта. Обдирають все вандали, Сорому немає. Свята пам'ять не для них, Їм треба метали. Обдирають недоумки, Бо душі не мають, І солдатську вічну пам'ять На гроші міняють. Схаменіться, душі вбогі, Думайте про себе. Поплатитесь за цей гріх, Бог все бачить з неба. Покарає Божа сила, Як не хоче влада. На коліна вас поставить, Щоб не було вади... Обдирати, грабувати, Плюндрувать, трощити. Запитайте свою матір, Як з оцим Вам жити? Запитайте у солдатки, Що весь вік чекала, І за що солдатська слава На постамент стала.