Надія, віра й любов
НОСТАЛЬГІЯ КОХАННЯ
Порядок у документі: № 138
Надія, віра й любовРодинаЛюбовРідний крайПриродаДуховність
слово
Мандрував я по світу багато,
Та завжди пам'ятав головне -
Де чекала мене моя мати -
Про те рідне, прекрасне Тальне.
Мов до зірки, до нього я лину,
Народилась тут доля моя,
Вперш тут слухали пісні журавлині,
В лісопарку - сонет солов'я.
Я зійду на тальнівськім пероні,
Свою стежку дитинства знайду.
Візьму радість життя у долоні,
По стежинці в минуле піду:
Понад берегом, де верболози,
Де сховалась самітня журба,
В сивий Тікич течуть її сльози,
В унісон з нею плаче верба.
Там, де мрія чекає світанку,
Коли сплять ще пісні голосні,
Зорі дивляться тихо в Тальянку,
А вона щось шепоче у сні.
Гірський Тікич її обнімає -
Це довічне кохання своє.
Місяць з заздрощів рога кусає,
Та з зірками всю ніч заграє.
Зупинюсь біля Скелі кохання -
Тут коханій колись присягав.
Де зростали юначі бажання -
Земне щастя любові пізнав.
Ми ходили удвох понад ставом,
Юні душі від щастя цвіли,
Любувались завжди водоспадом,
Лиш коханням обоє жили.
Не здійснилися ті наші мрії,
Вже на скронях моїх сивина,
В душі пам'ять коханій перлині,
Бо нелегка дорога земна.
Тільки спогади лісом блукають
Про кохання далеке моє.
Як забудеш, душа нагадає
Й серце скаже: „Поїдем в Тальне!"
архів поруч
Читайте також
№ 140
МАРНІ НАДІЇ
Ми побрались з тобою, кохана, Стали вже на весільний рушник. В храмі Божому нас повінчали: Ти дружина, а я чоловік.
№ 135
ГОРОД ЮНОСТИ
Стоит на Полесье зеленом, Окутан каймою лесной - Прекрасный родной и любимый, И с гордой своей сединой.
№ 141
НІЧ ЗАКОХАНИХ
Біля Тікича вперше зустріла Тальнівчанка кохання своє. Чорнобрива, струнка і вродлива, Блакить неба в очах виграє.